Петро Зубкевич

Рясники

Історична довідка

Кожному, хто їде в Рясники з боку Бабина, з так званої Лисої гори, відкривається панорама села, розташованого над в’юнкою Горинню, що потопає в садах. А ще краще милуватися краєвидом з узвишшя весною, коли дерева вкриваються яскравою зеленню та рясним цвітом. Можливо, щедрість довколишньої природи, яка тут аж надто пишно розкривається в пору першого цвіту трав, кущів, плодових дерев, послужила назві села від слова „рясний”.

Село, розміщене на лівому березі річки Горинь за 15 км на південний захід від Гощі і 25 км на схід від Рівного, згадується у документах близько 1570 року.

Володарями Рясник були такі відомі в історії ХVІ-ХVІІ ст. особи, як Ганна Гостська – фундаторка Почаївського монастиря, Раїна Гойська-Соломерецька – засновниця монастиря Св. Михайла і академії при ньому в Гощі. Серед власників Рясник родина Лазнінських, яка побудувала у ХVІІІ ст. в селі палац, який, на жаль, не зберігся; княгиня Ганна Абамелек (ХІХ ст.).  Надзвичайно цікавою сторінкою історії села є період з 1891 року, коли землями і палацом в Рясниках володів син видатного педагога Костянтина Дмитровича Ушинського Костянтин Костянтинович.

Найдавнішою спорудою села, що датується 1762 роком, є Свято-Покровська церква, яка велично постає на узвишші, що руками селян насипане в незапам’ятні часи посеред  лугу. Тут на церковному цвинтарі похована  невістка педагога Марія Миколаївна Ушинська (1859-1903), дружина його сина Костянтина. Поруч – могила її дочки баронеси Лідії Олександрівни  Врангель (1881-1910). Дзвони храму були пожертвувані  бояринею Наталією (з родини Скоропадських – Ушинських) у 1913 році у пам’ять померлих  дітей: дочки Марії Миколаївни Ушинської (11 травня 1903 року), внучки Лідії Олександрівни баронеси Врангель (29 вересня 1910 року).

Син Костянтина Дмитровича та Надії Семенівни Ушинських Костянтин проживав в кінці XIX на початку XX століття разом з дружиною Марією Миколаївною у маєтку, що їй належав, в селі Рясники. Цей маєток у 1891 році Костянтин Костянтинович у вигляді весільного подарунка підніс своїй дружині Марії, сестрі знаменитого біолога, професора Сергія Миколайовича Виноградського. Доречно згадати, що у 1897 році село Рясники нараховувало 62 двори і близько 400 мешканців.

Палац, в якому проходило життя Ушинських, перебудований на початку ХІХ століття, був надзвичайної краси: двоповерховий, 30-кімнатний, з великими просторими залами, з чотирма колонами при вході, з терасою, на яку вели троє великих засклених дверей, з флігелем у саду. Розповідають, що в палаці була унікальна книгозбірня, яка не поступалася бібліотеці князів Любомирських. На жаль, будівля не збереглась до наших днів. ЇЇ змели революційні вітри початку минулого століття. Єдиним джерелом, що може дати неповну уяву про те, як виглядав палац, є образотворчі свідчення. До них передусім належить малюнок Наполеона Орди – композитора, піаніста, педагога, письменника, художника, краєзнавця, творчість якого тісно зв’язана з Білорусією, Україною, Литвою і Польщею, який відомий як автор галереї картин, що зображають архітектурні шедеври на Волині другої половини ХІХ століття. Щодо інших свідчень, то це кілька фотографій, зроблених до 1921 року, які зафіксували вже тільки руїни палацу і флігеля.

Родина видатного педагога К.Д. Ушинського дбала про розбудову села, освіту дітей, допомогла громаді утримувати дворічну школу, де навчалося 18 хлопчиків та одна дівчинка. А в 1901 році на підмурку старої церкви посприяла звести нову, вищу і красивішу. Навколо неї облаштували чудового ставка. Тепер тут ставу, повного води, немає, але до церкви, як і колись, веде місток, під яким протікає річечка. Ця річечка бере свій початок з невеликого джерела, що утворило мальовниче плесо поблизу теперішнього приміщення сільради. А колись, у 19 ст., тут містилась гуральня (винокурний завод). Цю водойму у селі називають Криницею. Вода у Криниці однаково холодна і влітку, і взимку, а ще дуже смачна і, кажуть, цілюща. Мабуть тому в роки незалежної України відновлено давню традицію на Водохреща йти від храму сюди хресним ходом для освячення води.

У 1918 році у селі було встановлено Радянську владу, зруйновано панський палац.

Після польської окупації 21 вересня 1939 року було створено сільську раду депутатів трудящих, яку очолював Юхим Климчук. У жовтні 1939 року у Львові в роботі Народних зборів Західної України брав участь Прокіп Колюбенко, депутат від Рясницького виборчого округу №192.

2 липня 1941 року село окупували гітлерівці. 150 рясничан захищали нашу землю на фронтах, 79 навічно залишились на полі бою. І навіть після звільнення 2 лютого 1944 року від фашистів у складний повоєнний час в селі було знищено 74 людини. У 1944 році у Рясниках відкрилась семирічна школа. У грудні 1949 року понад 70 господарств об’єднались в артіль, давши їй ім’я Г.Димитрова. Першим головою артілі був Іван Андрійович Усик. У 1959 році відбулося об’єднання колгоспів ім.Дмитрова та ім.Чапаєва (с. Дмитрівка). У 1949 році в селі почала працювати крамниця, у 1950 відкрито клуб, бібліотеку, медпункт, у 1954 – дитячі ясла, у 1959 – кіноустановку, а в 1960 село було електрифіковано. На початку 70-х років збудовано будинок культури. Троїсті музики, якими керував Олександр Веніславський, у 1974 році були учасниками фестивалю „Сонячні кларнети” в Києві. У 1990 році зроблено в селі водопровід, прокладено асфальтову дорогу.

Із здобуттям незалежності України розпочалась нова епоха нашої держави, яка впевнено крокує в своє майбутнє. З’явилося багато новобудов. 1992 року школу з неповної середньої реорганізовано в середню, а у вересні 2001 року закінчено будівництво нового гарного приміщення школи. Вона хоч і довго будувалась (10 років), але учням і вчителям  створено всі умови для навчання та праці: тут і спортивний зал, і комп’ютерний клас, і шкільний радіовузол, і нові меблі.  На завершальному етапі будівництва за неповних два місяці виконано величезний обсяг робіт. Будували школу усією сільською громадою. Щоденно зранку до вечора  на будівництві – батьки, вчителі, всі працівники школи, учні.

Привітати рясничан зі шкільним новосіллям приїхали і привезли подарунки багато гостей – керівників області та району – і в першу чергу ті, хто безпосередньо опікувався будівництвом – перший заступник голови облдержадміністрації В.М.Берташ, перший заступник голови обласної ради В.І.Крока, голова райдержадміністрації Ю.А.Благодир, голова районної ради П.П.Зубкевич та інші. Архієпископ Рівненський та Острозький Варфоломій та настоятель сільського храму отець Василій освятили новозбудоване приміщення, аби юнь наша зростала духовно і фізично міцною, набувала необхідні знання.

У школі 2004 року створено краєзнавчий музей, який 2005 року удостоєний звання «Зразковий музей».

У березні 2004 року зусиллями усієї сільської громади введено в експлуатацію газопровід і в домівках рясничан загорівся голубий вогник.

Минають роки, минають десятиліття і століття. Багато подій і фактів, не зафіксованих в історичних джерелах, зникають з людської пам’яті. Та лише скромні надмогильні пам’ятники на церковному цвинтарі нагадують про важливу сторінку в літописі невеликого села Рясники, яка виявилась поєднаною з ім'ям видатного педагога К.Д. Ушинського. А сьогодні в Монреалі (Канада) проживає Дмитро Володимирович Поспеловський – внук Костянтина Костянтиновича та Марії Миколаївни Ушинських (правнук К. Д. Ушинського), професор університету Західного Онтаріо, займається історією пра­вослав'я. Д.В.Поспеловський народився 1935 року в Рясниках, а у 1944 році з матір’ю виїхав на захід. Восени 2006 року відбулась зворушлива зустріч Дмитра Поспеловського з батьківщиною – селом Рясники. Відвідували село і його внуки.

Сьогоднішні покоління рясничан дбають про село, збагачуються духовно, плекають надію на краще, яка, як і віра підтримує людей, додає духовних сил.